Logo

Індустріальна районна у місті Дніпрі рада

Історія району та символіка

19 Лютого 2017, 05:26

Оновлено 11.12.2017

Історія Індустріального району м. Дніпра
Індустріальний район – дуже молодий. Він був утворений в 1969 році відповідно до Указу Президії Верховної Ради України від 23.05.1969 року № 1939-VII. До територіального складу району входять житлові масиви Лівобережний-3, Калинівський (колишній Клочко), проспект Петра Калнишевського (колишня вул. Косіора), вулиці Осіння, Байкальська, Винокурова, Сухомлинського (колишня Радгоспна), проспект Слобожанський (колишній проспект імені Газети “Правда”), мікрорайон Самарівка.

Район не дарма має назву Індустріальний. На його території розташовано декілька десятків потужних підприємств, які відомі не тільки на території України, а й далеко за її межами: гігант металургійної промисловості – ВАТ “ІНТЕРПАЙП НТЗ” (у минулому завод імені К.Лібкнехта), найсучасніший металургійний завод в Європі – ТОВ “Металургійний завод “Дніпросталь”, ПАТ “Дніпрометиз”, ПАТ “Лінде Газ Україна”, ПАТ “Металург трансремонт”, ТДВ Швейно Торгівельна Фабрика “Дніпро”, ПАТ “Кондитерська фабрика “А.В.К.”, ПРАТ “Едем”, ПАТ “Комбінат Придніпровський” (“ЗЛАГОДА”), ТОВ “Ласунка” та інші.

Найдавніше поселення району – Султанівка

Один з найбільших житлових масивів району – житловий масив Калинівський. До Жовтневої революції тут розташовувалося невелике поселення Султанівка, яке отримало свою назву за прізвиська одного з перших жителів – Султан (Нібито цей козак побував у турецькому полоні і на власні очі бачив султана).

Від старих часів у селищі збереглися ринкова площа з Трьохсвятительською церквою (1902 року побудови). Через Султанівку проходила дорога на Новомосковськ, так звана стара дорога – сучасна вул. Новомосковська. У 1910-1920-х роках в селищі Султанівка будуються двоповерхові житлові квартали колоній заводу Гантке (сучасні вул. Аржанова, Новоселівська, Столєтова).

Старий Клочко

Про історію житлового масиву Старий Клочко історик, краєзнавець Максим Кавун пише наступне:

«Після встановлення Радянської влади почався благоустрій робочого селища. У 1924 році тут з’явилася електрика. У газеті “Зірка” від 14 серпня 1924 р. читаємо, такі рядки: “З великою радістю зустріло населення Клочківка ніч, коли вперше засяяло електричне світло … Деякі жителі винесли книжки і читали їх тут же під ліхтарями “.

Селище Клочко було сильно зруйновано під час Великої Вітчизняної війни. До кінця 1960-х років зовнішній вигляд селища залишався незмінним – одноповерхова індивідуальна забудова, проблеми з транспортом, нерозвиненість інфраструктури. З початку 1970-х років на цій території активно ведеться будівництво – багатоповерхові будинки по проспекту імені газети “Правди”, в цьому районі побудований найбільший універмаг – “Будинок торгівлі”. Тоді ж було заасфальтовано більшість вулиць. Зараз територія Старого Клочко має контрастну картину сусідства 9-12  багатоповерхових будинків з основним масивом одно-двоповерхової приватної забудови. Про старовинне життя селища Клочко тепер нагадує невелика Трьохсвятительська церква споруди 1902 року – пам’ятник архітектури початку XX століття в самому серці району – на вул. Юридичній.

Нещодавно в ході декомунізації житловий масив отримав нове і милозвучне ім’я – Калинівський.

Новий Клочко, Калинівський

До Другої світової війни це був район приватної забудови. З 1950-х років йде будівництво 2-4 поверхових будинків в районі вулиць Калинова, Путилівська, Юридична. На північ від основного селища будується нове робітниче селище Новий Клочко (вул. Холодильна, вул. Воронезька). П’яти-шестиповерхові будівлі будуються в кінці 1950-х років по Новомосковському шосе (нині пр. Слобожанський). Починається забудова вул. Косіора (зараз – проспект Петра Калнишевского) і вул. Калинової.

Тролейбусна лінія по Новомосковському шосе (нині – просп. Слобожанський) була побудована в кінці 1957 р. З кінця 1960-х років починається будівництво 9-поверхових будинків по проспекті імені газети “Правда” (вул. Кожем’яки), з початку 1970-х років – по вул. Калиновій
(ж/м Котляревського), з середини 1970-х років – по вул. Бурштиновій
(ж/м Клочко-6). Тролейбусна лінія від вул. Калинової до вул. Байкальської була запущена з 1981 року.

Про історію житлового масиву Калинівського історик, краєзнавець Максим Кавун пише наступне:

«На північ і північний захід від селища Старий Клочко після Великої Вітчизняної війни розгорнулося інтенсивне житлове будівництво. Територія ця забудовувалася 1-2-3 поверховими будинками. З 1946 року розвивалося селище Нове Клочко (північна частина району з вулицями Байкальська, Холодильна, Воронезька, Софії Ковалевської) за індивідуальною забудовою. У 1975 році розпочав забудовуватися масив Клочко-6 (північно-західний край території району, в кінці вул. Янтарна), повністю охоплений багатоповерховою забудовою.

У 1981 році була прокладена тролейбусна лінія від центру міста до вул. Калинової, Клочко-6. Незважаючи на це, транспортна проблема аж до 1990-х років була однією з основних, зараз її вирішують численні маршрутки.

Мабуть, головною магістраллю району можна з повним правом назвати вулицю Калинову. До середини 1970-х років район вулиці Калинової вважався вже цілком обжитим. Газета “Дніпровська правда” в 1976 році писала, що “з року в рік він зростає і гарнішає. Вулиця Калинова швидше нагадує широкий проспект, уздовж якого стоять світлі багатоповерхові корпуси сучасних будівель”. В середині 1980-х років сталася цікава колізія з перейменуванням вулиці Калинової на вулицю Ватченко. У 1985 році помер голова Президії Верховної Ради УРСР А.Ф. Ватченко, життя якого було пов’язане з Дніпропетровщиною. Влада вирішила назвати його ім’ям вулицю Калинову, але носила вона його недовго, оскільки, відразу почалася кампанія протестів серед городян – досить незвичайне тоді явище. Пов’язано це було як і з самою суперечливою фігурою Ватченко, так і з тим, що колишня назва вулиці не несла політичного навантаження і сприймалася жителями. Через деякий час стару назву вулиці повернули.

Пам’яткою району є старе військове кладовище на території цивільного кладовища, між житловим масивом Калинівським і Березинським масивом. Тут поховані курсанти артучилища і солдати стрілецьких дивізій, які загинули в серпні-вересні 1941 року і в вересні-жовтні 1943 року (всього 345 осіб). На цьому місцевому пантеоні також покояться кілька міліціонерів, які загинули при виконанні служби та воїни, загиблі в Афганістані. У центрі кладовища встановлена пам’ятник – скульптура скорботної матері (скульптор В.І. Щедрова, архітектор В.С. Положій)».

Житловий масив Лівобережний-3

До складу території Індустріального району входить житловий масив Лівобережний-3, а ось Лівобережний-1 і 2 відносяться до АНД району. Будівництво цього грандіозного району розгорнулося в місті Дніпропетровську в середині 1970-х років.

Незабаром проявилася і головна проблема всіх віддалених житлових масивів – транспортна. Її багато в чому вирішила прокладка тролейбусної лінії до проспекту Миру в 1980-х роках і запуск лінії трамвая через Кайдацький міст в 1996 році.

«По суті, в цьому районі поки немає особливих пам’яток, – пише історик Максим Кавун. – Багатоповерхова 5-16-поверхова забудова сусідить з кварталами приватних будинків із західного та південно-західного боку. Особливо потужно на цьому тлі виглядають башти Лівобережного-3. Цікавий природний об’єкт – озеро Куряче (Куряча). Воно рзтягнулося уздовж всієї забудови житлового масиву Лівобережний-3 і частково Лівобережний-2. Озеро це є своєрідним оазисом посеред багатоповерхових кам’яних джунглів.

Під назвою “Березинський” зараз розуміється житловий масив “Левобережний- 1”, а іноді і частина “Лівобережного-2”. Насправді забудова цього району – частини лівобережжя між Донецьким шосе і вулицею Бурштиновою – почалася ще до Великої Вітчизняної війни. А назву свою він отримав від вулиці Березової, нині Богомаза (в честь Героя Радянського Союзу Олексія Богомаза, який жив тут до війни). Вулиця Березинська знаходиться трохи далі на північ, проходить від Донецького шосе вздовж житлового масиву Лівобережний-3».

Слобожанський проспект

Нинішній Слобожанський проспект – одна з головних і старих магістралей нашого міста. Його часто і справедливо називають «Північними воротами» міста. Нещодавно ми знали його як проспект імені Газети «Правда». Але насправді цій магістралі – майже два століття. Раніше на цьому місці проходило Новомосковське шосе. Воно було названо так, бо єднало губернський Катеринослав з повітовим центром Новомосковська.

Нова і Стара колонії

Частина цього району була забудована ще до революції – це так звана Нова колонія, район вулиць Новоселівської та Аржанова.

«Існувала і Стара Колонія, – пише про історію цього району В.Калужський. – Зараз це вулиця Столєтова. Тут знаходяться прохідні заводу ім. Карла Лібкнехта (зараз – «Нижньодніпровський трубний завод»), стара будівля його клубу, заводська поліклініка, водний басейн, спортзал та інші об’єкти. Є будинки дореволюційної споруди. Колись в цьому районі, в кінці вулиці Столєтова, біля заводської прохідної №1, знаходився парк. Після війни я бачив там стару вивіску з назвою «Сад« Робочий відпочинок ». У 1970 році на його місці знаходилася територія заводського дитсадка. Сюди я водив свою дочку. У голодному 1947 році, на перетині шосейку і Нової Колонії, люди збиралися в натовп, і виникала стихійна торгівля, в основному -продуктами харчування. Буханець хліба коштував 100 рублів. Це було дуже дорого. Ринок отримав через своїх спекулятивних цін назву «Хитрий». «Хитрий» постійно розганяла міліція. На другий день він збирався знову, але переходив на інший бік шосейки. Знищити його не могли, в кінцевому підсумку виділили місце на Старому Клочко біля Трьохсвятительської церкви, і «Хитрий» перегнали туди. Зараз на місці Клочковського базару знаходиться середня загальноосвітня школа №8.

Влітку, з пацанами, по шосейці відправлялися на пляж. Йшли пішки. Виходячи з Нової Колонії, відразу ж перетинали залізничну гілку, що йде з «Карла-ганки» (завод ім. К.Лібкнехта) на нашу сторону до якихось майстерень. У майстернях ми підбирали іржаві смуги заліза, робили з них вигнуті шаблі і билися між собою до перемоги.

Що було на Новомосковському шосе від Нової Колонії в сторону Підгороднього? З лівого боку йшли будиночки Старого Клочко. Вони тяглися до самого «Червоного металіста».  Це були двоповерхові будинки, які під час війни були спалені, і їх обгорілі стіни та руїни я бачив в кінці 1940-х років. Вулиці Калинової ще не було. Далі був порожній простір.

На початку 1950-х років на розі майбутної вулиці Калинової та проспекту імені газети “Правда” стояв клуб ДТС – довгаста будівля барачного типу. Влітку біля нього були танці. Я на них був один або два рази. Вразила на танцях численність молоді. За зовнішнім виглядом і одягом молодих дівчат і хлопців було видно, що це в основному колишні жителі сіл, які приїхали на будівництво Лівого берега.

З правого боку шосейки, після огорожі заводу імені Карла Лібкнехта, були кучугури. Це були піщані бархани з вкрапленнями кущів лози. Кучугури йшли до самого Німецького лісу. Це десь поблизу від нинішніх селищ Північного і Шевченко. Там росли вільхи. Після утворення озера Леніна, в гирлі Самари, частина вільхи збереглася, а сам ліс зник. У Німецькому лісі було чудово, там були Самарські плавні. З походів в Німецький ліс ми приносили за пазухою вужів.

З цього боку шосейки була одна-єдина будівля. Під час війни вона згоріла. Ми лазили по її згорілим стінам. Після його відновлення в ньому була школа №69, а зараз знаходиться музична школа (зупинка «Б. Хмельницького»).

У кучугурах після війни залишалося багато снарядів. Ми підбирали патрони, порох. Кілька моїх друзів при добуванні вибухівки з снаряда виявилися покаліченими.

У 1960-х роках почалося будівництво мікрорайону, промислового вузла на вулиці Винокурова, кооперативних гаражів, і кучугури зникли. Залишилися невеликі піщані пустирі, що нагадують про те, що тут колись були кучугури».

Тут застряг царський кортеж

В книзі В. Старостіна «Столиця степового краю» написано, що в 1845 році, під час відвідування Катеринослава, в кучугурах застряг кортеж царя
Миколи I. Він пробув в кучугурах більше 3-х годин. Його витягали волами жителі села Мануйлівка. Після цієї пригоди Микола I розпорядився побудувати пряму дорогу від Підгороднього до Катеринослава. Ось тоді і була закладена «шосейка» – Новомосковське шосе, зараз – Слобожанський проспект.

У 1949 році з центру міста через дерев’яний міст прийшов тролейбус. Кінцева зупинка його була приблизно там, де зараз знаходиться в’їзд на залізничний віадук з боку міста. До появи тролейбуса з цього місця в місто можна було виїхати на «вантажному таксі». Це була вантажівка, кузов якого був обладнаний лавками. Пасажири піднімалися в кузов по металевій драбині, яка перебувала на задньому борту. Дахи або тенту над головами пасажирів не було.

Коли дерев’яний міст занепав, рух по ньому було закрито. Він довго ще служив пішоходам. В 1960 році по ньому стало небезпечно ходити. Утворилися відкриті ділянки в настилі мосту. Перед входом на міст були заборонні таблички, і міст був перегороджений. Проте, мостом користувалися і під час заборони.

Багато було розмов про будівництво нового моста. Але головною перешкодою для будівництва був старий. Його потрібно було розбирати. У 1961 році дерев’яний міст згорів. Злі язики говорили, що його підпалили, щоб можна було побудувати новий міст.

В 1954 році був створений віадук через залізницю. Дорожнє покриття віадука спочатку було з кругляка. Поява віадука було істотним полегшенням при перетині залізниці. Перед переїздом припинилися багатогодинні затримки машин.

У згаданій книзі В. Старостіна розповідається про те, що до війни перед залізничним переїздом застряг в пробці нарком С. Орджонікідзе. У ній він пробув близько трьох годин. Після цього було прийнято рішення про будівництво віадука. Але завадила війна.

«З появою віадука почалося реконструкція шосе. Проїжджі смуги і тротуари були заасфальтовані. По осьовій лінії була створена зелена зона. Між деревами були насаджені квіти. Уздовж тротуарів були висаджені акації. Я їх пам’ятаю добре. З приходом літа біля акацій була маса набридливої мошкари. Але все було красиво і радувало око».

Як забудовувався Слобожанський проспект

Інтенсивна забудова проспекту «сталінками» почалася в 1950-х роках. Нова магістраль отримала назву Новомосковського проспекту, який в 1962 році був перейменований на проспект імені Газети «Правда».

Про історію забудови цього району історик Максим Кавун пише наступне: «Кілька перших “сталінок” з’явилося на розі сучасних проспекту Слобожанського і вулиці Калинової. Перед фасадом одного з будинків
9 травня 1949 року встановлено бронзовий бюст прославленого льотчика, двічі Героя Радянського Союзу Анатолія Брандиса. Рядовий льотчик, а потім і командир ескадрильї, А.Я. Брандис за період перебування на фронтах Великої Вітчизняної війни здійснив 227 бойових вильотів, знищив 30 танків, 35 артилерійських і зенітних батарей, 24 літака, 4 паровоза, 70 вагонів, понад 700 солдатів і офіцерів противника. В кінці 1940 років – на початку 1950-х років район нинішнього проспекту між вул. Богдана Хмельницького і Калинової носив назву Червоний Металіст. Тут стояли рядами одно-двоповерхові бараки та будинок культури.

У 1950-ті роки Новомосковське шосе поступово забудовується вже п’яти-шестиповерховими житловими будинками. В цей же час на піщаних “кучугурах” кілька восточніше виростає вулиця Бульварна, перейменована в 1964 році на вул. Косіора (зараз – просп. Петра Калнишевського). У 1957 році було відкрито тролейбусний рух по Новомосковському шосе. З 1960-х років проходить будівництво 9-поверхових будинків по проспекту імені газети “Правда” (район вул. Кожем’яки і вул. Богдана Хмельницького), у 1970-х роках забудовується вулиця Калинова. Район на розі проспекту імені газети “Правда” – Калинова – Косіора поступово набуває значення центрального для лівобережжя.

Центральним універсальним магазином району багато років поспіль був Будинок торгівлі, в останні роки закритий на реконструкцію.

Можна відмітити такі будівлі: кінотеатр «Правда», відкритий в січні 1964 року, і кілька років тому відкритий після реконструкції. Палац Культури “Металург” Нижньодніпровського трубопрокатного заводу по
проспекту Калнишевского; дитяче містечко за ним. Ще один об’єкт – унікальний фонтан у вигляді білих журавлів – на розі проспекту Слобожанського і вулиці Богдана Хмельницького (навпроти колишньої 69-ї школи), збудований в 1964 році. Він давно запущений і потребує термінової реконструкції».

В 2016 році до пам’яток Слобожанського проспекту додався введений в експлуатацію надземний перехід.

Історія Березинки та Березанівки

В Індустріальному районі є два співзвучних топоніма – Березинка та Березанівка. Не одне чи це й те саме? У чому їх відмінність?

Березинка – це район в північно-західній частині лівобережжя міста між Донецьким шосе і вулицею Бурштиновою. Інтенсивна забудова почалася з 1920-х років. Назва району походить від назви вулиці. що мала назву Березова, потім вона стала мати назву вул. Богомаза (старший лейтенант
А.Л. Богомаз герой Великої Вітчизняної Війни проживав на цій вулиці). З початку 1980-х років починається будівництво великого масиву висотних житлових будинків – Лівобережний-1.

Існуюча вул. Березинська бере початок від кладовища і йде на північний захід через Донецьке шосе вздовж ж/м Лівобережний-3.

Назву Березинський часто розуміють як синонім селища Березанівка, однак Березинський – лише мала частина Березановки, яка займає всю північно-західну частину лівобережжя.

А ось велике за площею селище Березанівка займає північно-західну частину лівобережжя Дніпра. Його велика частина територіально відноситься до АНД району. Спочатку це був північний виселок селища Кам’янка. У 1930-1960-х рр. воно називалося селище Орджонікідзе. У 1920-ті рр. Кам’янка, Березанівка і Ломівка увійшли в Єлизавето-Кам’янський район, центр району розташовувався в Кам’янці.

Забутий Металіст

Є в Індустріальному районі мікрорайон з уже майже забутим назвою Металіст. Це район забудови 1940-50-х років переважно з 1-3-поверхових будинків, багато з яких були в 1970-80-і роки знесені і замінені на багатоповерхові будинки. Після війни район називався Червоний Металіст. Розташований цей район старої забудови між сучасними проспектами Калнишевського (колишня Косіора) та проспектом Слобожанським (проспкт імені Газети “Правда”), вулицями Батумська і Богдана Хмельницького.

Особливо добре частина цієї старої забудови збереглася в районі
вул. Тверська, на північ від вул. Калинова. В даний час назва Металіст вживається рідко, і навіть старожили не відразу згадають, про що йде мова.

 Був і мікрорайон Новомосковський

Ще один практично забутий топонім – мікрорайон Новомосковський. Це – загальна назва для архітектурно-планувального району, який сформувався в 1960-х роках і включав в себе кілька мікрорайонів: Клочко (зараз – Калиновський), Новий Клочко, Металіст, просп. імені Газети «Правда» (Слобожанський).

Зараз назву мікрорайону майже не вживають.

Селище Самарівка

Селище на північному сході лівобережжя міста, на правому березі річки Самара, в 2 км на північний схід від закінчення проспекту Слобожанський.

Поселення засноване в кінці XVIII століття як колонія німецьких переселенців Йозефсталь. Поблизу території, де зараз розташовується селище, в гирлі річки Кільчень спочатку в 1776 року було побудоване місто Катеринослав, так званий Катеринослав-1. Нижче за течією р. Самара стояла Новобогородицька фортеця (заснована в 1688 році). Залишки валів фортеці видно і зараз, в лісі на березі Самари, на північ від селища Шевченко.

Південна частина селища носить назву Олександрівка.

Парк Дружби

Як тільки не називали лісопаркову зону на околиці Дніпра, в кінці проспект імені Газети “Правда” (нині – Слобожанського проспекту) – Світ, Фестивальний, Дружби народів, просто парк Дружби.

Всі ці назви не випадкові. У 1956 році в Москві тріумфально пройшов Всесвітній фестиваль молоді та студентів. Ось в пам’ять про нього на колишній степовій околиці Дніпропетровська і був закладений лісопарк. Спочатку в ньому і не передбачалося створення якихось небачених атракціонів, розваг – це була саме лісопаркова зона в півсотні гектарів з виходом до невеликого озера, по якій в вихідний день було приємно побродити і подихати чистим повітрям, послухати щебетання птахів.

Цікавий штрих. При створенні парку Дружби народів в його центрі встановили незвичайну статую: європейця, африканця і азіата, що трималися за руки. Але в парку давно не залишилося і сліду ні від статуї, ні навіть від її постаменту.

Сучасність району

Багатство району – не тільки його потужний виробничий комплекс,  значна мережа закладів освіти, культури, спорту, охорони здоров’я, а в першу чергу всі мешканці, на сьогодні в районі їх мешкає 128 тисяч.

На території району розташовано 18 середніх загальноосвітніх навчальних закладів комунальної форми власності та один вечірній навчальний заклад, 22 дошкільні навчальні заклади.

Освітньо-професійну діяльність в районі здійснюють Машинобудівний коледж Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара, Дніпровський центр професійної освіти, Дніпропетровський центр підготовки та перепідготовки робітничих кадрів туристичного сервісу та Державний професійно-технічний навчальний заклад “Дніпровське вище професійне училище будівництва”.

У Палаці культури “Металург” ВАТ “ІНТЕРПАЙП НТЗ” та комунальному позашкільному навчальному закладі «Центр позашкільної роботи №3» Дніпровської міської ради діють колективи художньої самодіяльності. За останні роки більшість творчих колективів стали лауреатами міських, обласних, всеукраїнських та міжнародних конкурсів народної творчості.

На території району діє комунальний заклад “Спеціалізована дитячо-юнацька спортивна школа олімпійського резерву № 6” Дніпровської міської ради. Проектна потужність школи розрахована на 650 учнів.

В 6 бібліотеках-філіях, що розташовані на території району постійно проводяться культурні заходи та цікаві зустрічі, як для людей поважного віку, так і для молоді – дітей, учнів, студентів.

Для літніх мешканців району працює Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Індустріальної районної у місті Дніпрі ради, в якому вони не тільки отримують послуги з оздоровлення, але й відчувають турботу та з радістю проводять дозвілля. Творчий колектив Територіального центру неодноразово отримував відзнаки та є лауреатом багатьох місцевих та Всеукраїнських конкурсів.

В районі працюють та здійснюють пасажирські перевезення по місту та області потужні транспортні підприємства: АТП-11259, АТП-11231 та інші.

В Індустріальному районі розташовано 10 медичних установ, у яких працюють талановиті фахівці, високі професіонали своєї справи, серед них комунальний заклад «Дніпропетровська шоста міська клінічна лікарня», комунальний заклад «Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги №8», комунальний заклад «Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги №9», комунальний заклад «Обласний шкіряно-венерологічний диспансер» та інші. Лікувальні установи обслуговують населення не тільки району, але й міста, області, а “Інститут гастроентерології Національної академії медичних наук України” обслуговує населення всієї України та успішно співпрацює із закордонними клініками.

Пам’ятними місцями для кожної людини нашого району є Військовий Меморіал на житловому масиві „Клочко – 6”, Алея Пам’яті на житловому масиві „Лівобережний – 3” та Алея Мужності, що розташована по вулиці Осінній.

Велике соціальне значення для району має відродження пляжної території парку імені Воронцова, нині це парк Сагайдак. В результаті масштабних робіт з розчищення дна річки, озеленення території, вирішення питань безпеки та комфортного перебування на цьому березі Дніпра, пляж вперше за свою історію отримав офіційний паспорт і постійно функціонує для мешканців району та міста.

Залишити коментар: